Житомирянка Галина Безпалюк пересувається на кріслі колісному. Але це не завадило їй стати справжньою лідеркою! Свого часу дівчина здобула вищу освіту, нині працює, а у вільний час любить прогулятися вуличками міста. Також користується нагодою отримати нові знання.
- Мені подобається дізнаватися щось нове і вміти це застосовувати, - стверджує Галина. - Потрібним доповненням мого досвіду став тренінг “Включення організацій осіб з інвалідністю при гуманітарному реагуванні”. Він проходив за підтримки “Національної Асамблеї людей з інвалідністю” на базі Західного реабілітаційно-спортивного центру Національного Комітету спорту осіб з інвалідністю України. Житомир представила команда з трьох осіб, добирались ми власним транспортом. На тренінгу було біля сорока учасників, ми розвивали свої навички написання грантових заявок та проєктів для людей з інвалідністю, вчились правильній комунікації та пошуку донорів. Цей досвід став новим та цікавим, бо фінансова частина для мене - “космос” (сміється), але я розібралась! Я обрала зрозумілу для мене категорію громадського транспорту. Під час навчання було багато спікерів, теми з прикладами, юристи надавали консультації з різних питань. Сподобалась тренерка Наталя Новикова, вона так подавала інформацію, що одразу запам’ятовувалось. Впевнена, що отримані знання та навички складу в одну картинку та застосую у житті, не одразу, але стовідсотково, - каже дівчина.
- Навчались ми з ранку до вечора протягом п’яти днів. Насичено і з відпочинком. Побували в соляній кімнаті, там співали українських пісень, це для кращого соляного ефекту. Сподобався басейн, новий, з підйомником. Для мене це було те, що треба. Бо ще до ковіда я перестала їздити на відпочинок, а в Житомирі жодного доступного басейну не має. Для настрою додам ліс, висоту десь 850 м. над рівнем моря, неймовірне повітря. Хоч було прохолодно, ми виходили на двір, обмінювались враженнями під час пауз на каву-брейк. А ще ми грали в “Бочу”, було захоплююче та цікаво. Поїздка дала можливість змінити картинку, познайомитися з новими людьми, отримати свіжі емоції та враження, перезавантажитися від подій в Україні, - розповіла Галина Безпалюк.
Актуальним питанням для пані Галини є придбання нового крісла колісного активного типу.
- Ви питаєте що таке: “Крісло колісне активного типу”? Такий візок набагато менший, компактний, легкий у пересуванні, в ньому почуваєшся набагато комфортніше. Це свого роду іномарка, а не запорожець (сміється). Вартість таких візків велика. Свого часу я брала вживану, теж не дешеву. А так як це було дуже давно і техніка має термін експлуатації, то я звернулась до лідерки Нелі Ковалюк за консультацією про нові візки та процедуру їх отримання. Неля Дмитрівна повідомила, що зараз я можу подати заявку в ЦНАП та на виробництво, яке надає такі крісла колісні. Нині я збираю пакет необхідних документів, - каже Галина Безпалюк.
Пані Галина знаходить час для участі в аудитах доступності. Не так давно перевірялась набережна в парку де Шодуара.
- Заїхали командою з боку вулиці Леха Качинського. На жаль, іншого доступу на набережну не має, але його і до цього не було. Тобто мені спуститися сходинками можна з допомогою, але не на електровізку. Дорога з вулиці Леха Качинського така собі, при в’їзді на набережну краща. Самою набережною я пересувалась безперешкодно. Я була здивована, фантастично здивована, бо передбачили доступний туалет! Серйозно. Спочатку подумала, що то для працівників, але це громадський туалет зі спеціальною кабінкою для людей з інвалідністю. Культурно та доступно. Мені сподобалося, ми пройшлися набережною, побували в місці, де зберігаються човни, дійшли до водички, посмакували морозивом з незвичними смаками, від класичних до сьомги та борщу, - поділилась пані Галина та продовжила розмову враженнями від наступного аудиту доступності територією реабілітаційного центру "Карітас-Спес Україна".
- Не один рік у центрі в Зарічанах проходять наші тренінги, реколекції, спільне проведення часу. Можемо там бути навіть десять днів. Гарне місце, біля річки, хоча складна дорога лісом, відчуваєш всі “нюанси”, - на останній фразі сумно хитає головою. - Я бачила центр до ремонту та після. Зроблене дійсно вражає: гарно, доступно, враховано різні потреби для людей на кріслі колісному. Є ліфт, панорамні вікна, пандуси, гарна зона дозвілля. Кімнати різні, на 2 ліжка. Останні зручні, я на них ще не спала, але пробувала по висоті та твердості. Можна під’їхати до умивальника, в кожній кімнаті є душ та зручний туалет. Такі незначні маленькі-великі речі... Мені дуже сподобалось. Розумію, що фактична вартість не більша від стандартного ремонту, але центр зроблений для всіх верств населення. Приємно усвідомлювати, що центр став таким, бо до нього долучились експерти команди кейс – менеджерки. Більше року надавали різні консультації з приводу доступності з виїздом до центру. Сьогодні діти з інвалідністю проходять реабілітацію в цьому закладі. Сподіваюсь, що наша команда теж зможе отримати реабілітаційні заходи в таборі.
Завершуємо розмову з пані Галиною приємним моментом - отриманням Сертифікату АТБ.
- Я зробила покупки тиждень тому і у мене свіжі емоції! Це дійсно дуже хороша підтримка. Мені сподобалося, що це саме Сертифікат, а не пакунок чогось складеного на розсуд іншої людини. Тобто в мене була певна сума і я змогла купити необхідні продукти за списком. Не було ніякої екзотики, бо я намагаюсь завжди знайти момент і себе побалувати. Тому разом з мамою пішли за стандартним набором. АТБ від дому десь 200 м., магазин доступний, можу потрапити, а незручні полички, до яких не дістатися... У нас є добрі люди, - розповіла Галина Безпалюк. - І хочу, щоб небайдужих людей ставало більше.
Людмила Лобачова