Завантажити журнал "Світло Спілкування" №21
Раді зустрічі з Вами, шановні читачі!
"Надія – мій компас земний..."
Увіч не випадково посеред Віри й Любові опинилася Надія. (Навіть очищеною від грубої матерії наукою вже остаточно доведено, що немає випадковостей у цім нібито хаотичнім світі. Саме тому й подиву гідна Савченко просто за визначенням мусила ім'я Надії мати.) Цілком закономірно Віра дарує нам Надію, а вже Надія породжує Любов. Як просто, здавалося б, усе, як очевидно...
Але в цій позірній простоті таїться безмежна мудрість Творця і його дітища – світу. Не варто лише легковажити цими справжніми маяками нашого буття і неодмінно допнемося спасенних берегів...
А втім, давайте ліпше вчитаємося уважно у безсмертні рядки славетної нашої Лесі Українки, аби зайвий раз надихнутися силою її духу, і не забувати, що навіть у безвихідних ситуаціях ми просто мусимо надіятися на краще, і воно, оте краще, неодмінно прийде. Практично – це закон. Така собі буттєва настанова.
Contra spem spero!*
Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть, думи сумні!
Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть – і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей –
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть, думи сумні!
*Без надії сподіваюсь (лат.)
Добра й надії усім нам!
Маємо сподівання в наступному номері журналу розглянути проблему одностатевих стосунків