Завантажити журнал "Світло Спілкування" №21 

Раді зустрічі з Вами, шановні читачі!

"Надія – мій компас земний..." 

Увіч не випадково посеред Віри й Любові опинилася Надія. (Навіть очищеною від грубої матерії наукою вже остаточно доведено, що немає випадковостей у цім нібито хаотичнім світі. Саме тому й подиву гідна Савченко просто за визначенням мусила ім'я Надії мати.) Цілком закономірно Віра дарує нам Надію, а вже Надія породжує Любов. Як просто, здавалося б, усе, як очевидно...

Але в цій позірній простоті таїться безмежна мудрість Творця і його дітища – світу. Не варто лише легковажити цими справжніми маяками нашого буття і неодмінно допнемося спасенних берегів...

А втім, давайте ліпше вчитаємося уважно у безсмертні рядки славетної нашої Лесі Українки, аби зайвий раз надихнутися силою її духу, і не забувати, що навіть у безвихідних ситуаціях ми просто мусимо надіятися на краще, і воно, оте краще, неодмінно прийде. Практично – це закон. Така собі буттєва настанова.

Contra spem spero!*

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Жити хочу! Геть, думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки,

Буду сіять квітки на морозі,

Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане

Та кора льодовая, міцна,

Може, квіти зійдуть – і настане

Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную

Буду камінь важкий підіймать

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

В довгу, темную нічку невидну

Не стулю ні на хвильку очей –

Все шукатиму зірку провідну,

Ясну владарку темних ночей.

Так! я буду крізь сльози сміятись,

Серед лиха співати пісні,

Без надії таки сподіватись,

Буду жити! Геть, думи сумні!

*Без надії сподіваюсь (лат.)

Добра й надії усім нам!

Маємо сподівання в наступному номері журналу розглянути проблему одностатевих стосунків