Світло спілкування

Електрона версія безкоштовного журналу "Світло спілкування"

Завантажити журнал "Світло спілкування" №19

Дорогі наші шанувальники!

Радий зустрічі з Вами. Особливо тепер, коли нарешті перевернуто ще одну сторінку власного життя, цього разу воєнну...

Колись мене за живе зачепив один доволі оригінальний, як здавалося, вичитаний в книжці вислів: "Насолоджуйтесь війною, мир буде жахливим". Як тепер бачиться, то писала людина, яка насправді не знала війну, а лише любувалася собою на фоні розмиру, їй більше дзвінка фраза була до вподоби, ніж глибинна суть явища.

Бо в дійсності, війна – надто брудна й жахлива річ, щоб її поетизувати, а тим більше якусь втіху від неї отримувати. Якщо ж мені хтось кивне на якихось особин, котрі жити без війни не можуть, то я пораджу їм заглянути в підручники із психіатрії, там детально розписано симптоми тих неспокійних хлопців. Зовсім інша річ, коли навчена специфічному ремеслу людина, усвідомлюючи свій високий патріотичний чин, йде захищати рідну землю. Це ж стосується і професійних військовиків, адже для того армія й існує, щоб не було війни.

На жаль, Україна в цю війну практично без боєздатного війська вступила. Хвала долі, що знайшлися люди готові до самопожертви. Нам ще належить гідно вшанувати справжніх героїв, нам ще стукати й стукати в залізобетонні бюрократичні мури, адже бійці добровольчих батальйонів, які першими на себе удар прийняли, досі статус учасника бойових дій отримати не можуть. Разом із тим, попереду ще багато неприємних сюрпризів очікує нас, не варто забувати, що, попри все те духовне народне зрушення, ще й звичайну заробітчанську складову ця війна мала, без шкурного інтересу таки не обійшлося...

А втім, інше пече мене, коли ж то повернеться повноцінне життя в понівечені війною душі, коли та вкрай сплюндрована, а все ж благодатна земля свої страшні рани загоїть (таки боляче було спостерігати як під акомпанемент канонади тамтешні господарі жнивували), коли нарешті наші нібито брати не в криве дзеркало на себе подивляться і вжахнуться від тієї перекошеної злобою великодержавної держиморди, котру свіжим неупередженим оком у свічаді спостережуть?.. Безліч важких запитань. Та все ж "нам своє робить". Попереду надзвичайно багато справ. І невідомо, що насправді легше: зі зброєю в руках окопами ввихатися, чи скрупульозно і наполегливо із дня в день на благо сім’ї, а відтак і держави працювати.

Тож усім нам щиро зичу мудрості і терпіння, снаги і сил, а головне, мирного неба над головою.

Хай щастить!

Наступний номер, гадаю, миру присвятимо, про те нібито й заштамповане, але таке жадане мирне небо над головою поговоримо.