Слабозрячі коростенці у жовтні отримали фінансову підтримку завдяки реалізації проєкту “Захист людей з інвалідністю в умовах війни”, який реалізує ГО “Чернівецька обласна організація людей з інвалідністю “ЛІДЕР”, за підтримки американської організації Numotion Foundatoin у співпраці з Національною Асамблеєю людей з інвалідністю України.
Розповідає Олена Парфенюк, голова ГО “УТОС” м. Коростеня, жінка має І групу інвалідності по зору з дитинства. Хочу почати з подяки за ініціативу Нелі Ковалюк, голові ЖОГО “Молодь. Жінка. Сім’я”. Якщо б не її пропозиція, мої одинадцять чоловік не получили б ні копійки, також вона наполягла включити мене у список, так вийшло замість десяти — одинадцять. Кошти надавали жінкам з інвалідністю, які мають лише маленьку пенсію без соціалки чи втрати годувальника. Погодьтесь, 2300 зараз не дохід.
Назву декого: Наташа Заріцька виховує неповнолітніх дітей, Ніла Зубрицька має супутнє захворювання — цукровий діабет, Ніна Самойленко має 70 років і самотня. На отримані 2000 грн., я купила собі теплющий спортивний костюм чорного кольору. На зиму готуюся, бо живу на дев’ятому поверсі, де вже прохолодно. Нині маю теплу річ, бо не відомо, що попереду, може знову прийдеться сидіти у підвалах... Хочу сказати, що із бюджету 1150 грн. собі на спортивний костюм я б не дала. Приємно, що вистачило сину на подарунок, який би купляла у любому випадку. Син зараз у ЗСУ, служить “бо там потрібен”, а йому на холод необхідна тепла флісова кофта, от я її й замовила. Взагалі нам не ставили умов, що купляти. Жінки витрачали кошти на свій розсуд, беручи ліки, продукти харчування, теплі речі, дехто навіть здійснив багаторічну мрію. Всі задоволені.
Одна з учасниць проєкту, Віра Корицька, змогла здійснити мрію — купити сумочку. Пані Віра має інвалідність ІІ групи по зору з дитинства, працює секретаркою в ГО “УТОС” м.Коростеня і є “незамінними очима” керівниці організації. Я не соромлюся, бо за ці кошти купила собі сумочку. Ніяк не могла собі виділити, то діти були маленькі, то квартплата з продуктами все забирає. В місті ж від укропа до м’яса треба все купити (сміється). Пенсія маленька, зарплата в УТОСі теж. Відверто скажу, що я собі мало що дозволяла. Зараз діти виросли, але на їх допомогу я не розраховую. Звичайно, мені сестра передавала сумочку, від дочки-вчительки останеться. А піти, вибрати таку, як хочу, ніяк не складалося. Нарешті я здійснила мрію. Вибрала чорну, класичну, на роботу ходити та й більшеньку, щоби місця вистачило щось покласти. Коли прийшли гроші, я здивувалась, бо спочатку обіцяли лише тисячу, а дали дві. Приємно, що кошти надійшли протягом тижня.
Додамо, що подати потрібно було звичайний набір документів: паспорт, свідоцтво про інвалідність, рахунок для зарахування грошей та фото. Учасниці проєкту “Захист людей з інвалідністю в умовах війни” залишились задоволеними.
