Новини

23 листопада 2017 року ЖОГОЛІ “Молодь.Жінка.Сім’я” вітала Цимбалюка Григорія Миколайовича, головного редактора журналу “Світло спілкування”, з нагоди 60-річчя. 

 

Не всі читачі журналу знають, що вже одинадцять років невтомної і кропіткої праці над кожним номером, над кожною статтею, над кожним словом; зустрічі і перемови з письменниками, поетами, художниками, які надають свій матеріал для друку (особисто, не з Інтернету); глибоке розкриття теми, правдиве і щире спілкування на сторінках журналу Григорій Миколайович веде лише завдяки своєму відкритому серцю і нескінченому ентузіазму. Одинадцять років Григорій Миколайович працює головним редактором журналу “Світло спілкування” на громадських засадах, тобто без будь-якої оплати.

Життєвий і творчий шлях письменника.

Біографія:

Цимбалюк Григорій Миколайович народився 23 листопада 1957 року у селі Вірля Баранівського району Житомирської області в багатодітній сім’ї. Батьки добропорядні, високоморальні люди, які все своє життя віддали дітям, багато і важко працювали.

З 1965 року по 1973 рік навчався у Климентіївській восьмирічній школі.

У 1973–1975 рр. здобував фах суднового електромонтажника в Миколаївському професійно-технічному училищі № 12.

1975–1976 рр. працював судновим електриком у м. Миколаєві.

1976–1979 рр. проходив службу на кораблях Військово-морського флоту; за плечима дві бойові служби в Середземному морі й Атлантичному океані.

1980–1983 рр. – матрос і стерновий на риболовецьких суднах Калінінградської бази тралового флоту.

У 1983–1984 рр. перебував на Півночі, в Тюменській області, де працював і "бичував".

1984–1985 рр. – слюсар і кочегар на Житомирській кондитерській фабриці.

У 1985 році поступив до Житомирського державного педагогічного інституту ім. Івана Франка на стаціонарне навчання.

1989 року закінчив філологічний факультет інституту.

1989–1990 рр. працював вихователем у школі-інтернаті № 3 м. Житомира.

1991–1992 рр. – співробітник газети "Вільне слово", м. Житомир.

У 1992–1996 роках займався підприємницькою діяльністю, заснував кілька приватних структур.

З 1996 року – працює у Державному підприємстві "Житомирський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації" Мінекономрозвитку України. Нині – провідний інженер зі стандартизації цього підприємства.

Працював: експедитором, пекарем, електриком судновим, матросом, стерновим, мулярем, вишкомонтажником, трактористом, вантажником, слюсарем, кочегаром, учителем, вихователем, провідником, кореспондентом, завгоспом, редактором газети, курєром, директором приватних фірм та інженером. Учасник АТО.

Двічі одружений. Має двох дітей.

Творчість і відзнаки:

Член Національної спілки письменників України з 2005 року. Рідкий випадок – Григорія Цимбалюка прийняли до Спілки за одну-єдину книжку "Ціна печалі". Поміж тим, статут Спілки вимагає мати не менше трьох виданих книжок.

Мав численні публікації в різноманітних вітчизняних антологіях, літературних журналах і газетах.

2003 року окремим виданням вийшла книжка Г. Цимбалюка "Ціна печалі";

2007 року – щоденниковий роман "Прелюдія фіналу";

2008 року – книжка прози "Канчук для баніта";

2009 року – збірка прози "Акорд";

2011 року – "Іпостасі";

2012 року – "Проща";

2014 року – книжка спогадів про Євгена Концевича "Лицар нескореного духу";

2014 року – роман "Сага про камінь";

2015 року – книжка публіцистики "Жорства";

2016 року – збірка воєнної прози "Рокада (прифронтова лінія життя)";

2017 року – збірка "Зрушений алювій".

Головний редактор журналу "Світло спілкування". Всього світ побачили 23 номери часопису. За редагування Григорія Цимбалюка – 22 номери. Редактором першого номера журналу був Сергій Черевко.

Г.Цимбалюк упорядник і головний редактор альманахів "Житомирський феномен" – 2008 рік та "Житомирський прорив" – 2009 рік.

Лауреат обласної літературної премії імені Василя Земляка (2012 р.), премії імені Василя Юхимовича (2014 р.), Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка (2015 р.) та літературно-мистецької премії імені Лесі Українки Житомирського обласного відділення Українського фонду культури (2016 рік).

Творчість Г.Цимбалюка вивчають студенти-філологи та пишуть за нею наукові роботи.

Імя Григорія Цимбалюка звучало з трибуни Верховної Ради України.

Проте до своїх найбільших надбань Григорій відносить дружбу з незабутніми Євгеном Концевичем, Юрком Ґудзем і Яковом Зайком.

Висловлювання:

"І ось – перша авторська збірка, яка засвідчує доволі рідке, проте радісне явище: перед нами – цілком зрілий, самобутній белетрист, якому в подальшому, на мою думку, доведеться не так "зростати" й "розвиватися", як реалізовувати й розкривати себе, різнобічні грані свого непересічного таланту", – писав у передмові до першої книги Г.Цимбалюка "Ціна печалі" викладач ЖДУ ім. І.Франка Михайло Лєцкін. "Людей... Г.Цимбалюк малює неодноплановими… – він уміє показати їх у широкому діапазоні внутрішнього світу... Найбільшої ж напруги досягає психологізм у тих речах Г. Цимбалюка, де він напряму… говорить від себе... Тут його зболена душа, як і душа та думки його друга, також представника житомирської прозової школи Юрка Гудзя, що рано пішов із життя, постають перед нами – оголені, чисті, вразливі й мужні…" – а це вже пізніша оцінка творчості письменника від Михайла Лєцкіна

"Послідовник традиційної психологічної школи. Характерною ознакою творчості є обсервація людської поведінки в її крайніх проявах. Герої письменника – це люди, що втратили сенс життя: безпритульні, надірвані життям, відірвані від своєї батьківщини совки. Вони в пошуках віри у своє призначення, яку так і не знаходять. Художній світогляд письменника трагічний. Смерть у творах Цимбалюка постає як звільнення від земних страждань. Його герої, як погані гравці у шахи, завжди починають і програють. Але це не позбавляє їх дитинної безпосередності, а письмá – суворості й простоти", – таку характеристику таланту Григорія дав Володимир Даниленко у "Вечері на дванадцять персон" – антології житомирської прозової школи, представником якої є Г.Цимбалюк.

"Це напрочуд світла річ і дуже потрібна нашому схибленому часу. Начебто нічого нового й не сказали ви, Григорію, але ж як бездоганно донесли до читача кожну думку..., у вас кожне слово відповідає своїй суті, воно на своєму місці... Вам просто необхідно підготувати збірку саме таких речей. І не обов'язково про любов писати, але вони мусять бути світлими..." – це одкровення Євгена Концевича про майбутню збірку "Іпостасі".

"Гриша Цимбалюк – це унікальний представник житомирської літературної школи. Його треба ґрунтовно вивчати, аби відчути стан нинішнього духовно зболілого українського всесвіту в душі кожного з нас..." – це визнання Героя України Якова Зайка.

"Усі тексти читаються на одному диханні, не стихає психологічне напруження, що нанизує і нанизує, як стрижень, тримає на собі безліч "безсюжетних" сюжетів. Ці тексти відчутно ритмізовані, у них не пересунеш і не переставиш на інше місце жодного слова, як візерунка у словесній тканині. Чимало слів витворені самим автором – у процесі, що є безперечним виявом авторського таланту..." – писала у відгуку на книжку "Іпостасі" викладачка ЖДУ ім. І.Франка Людмила Бондарчук.

"Воєнна проза Григорія Цимбалюка – фактографічна мозаїка воєнних буднів, пропущена крізь авторське світовідчуття і світорозуміння. Це – правда про війну. І вона вражає, бо відходить від телевізійних стереотипів, не накладається на патріотичну патетику, а викликає у читача гіркий присмак нашої соціальної і психологічної незахищеності… У розповідях Григорія Цимбалюка наявна натуралістичність у зображенні воєнних подій… Своє мовлення літературне, свій стиль оповідний він будує своєрідно, шукаючи найпотрібніші слова, вдаючись іноді до новотворів, щедро залучаючи побутову та говіркову лексику, надаючи фразі природної плинності", – такими є враження професора ЖДУ ім. І.Франка Петра Білоуса.

"Г. Цимбалюк з тих майстрів, що працю поставили підніжжям до мистецтва і виробили власний стиль завдяки невтомним пошукам, постійній невдоволеності зробленим і ненастанному вдосконаленню... Письмо Г. Цимбалюка психологічне, філософське, медитативне. Відчувається, що кожне слово автор виносив у собі, вистраждав, виболів. Це неможливо імітувати, це дається як важкий Господній дар. І разом із тим це проза сувора, міцної закваски, без будь-якої сентиментальності чи надмірної гіперболізації, хоча є в ній своя виражена артистичність і еластичність, поетичність і лагідність чуттєвої ноти", – відгукнувся про творчість Г.Цимбалюка письменник Петро Сорока у своїх знаменитих денниках.

"Оголити чиїсь душу і долю аж ніяк не легше, ніж свої, адже митець для довершеності відтворення мусить не лише у конкретиці і загалі освоїти матеріал, а й перепустити через своє єство, а потім «поплуганити, пошаритись, затарбічити, розкарабунити, розжохкатись, напхом напхане вліпашити і притаковити, щоб читач з плигу не збився, не закатрупився, не хрьопнувся від химородження химер, а щоємоці розмотузовував вільготно цю увіч високоякісну художню конвертацію і легуміну»", – це напівжартівливе висловлювання викладача ЖДУ ім. І.Франка В.Білобровця з використанням специфічної лексики творів Г.Цимбалюка.

Цитати Г.Цимбалюка.

Про творчість: «Думається, що справжній письменник – це той майстер, від котрого люди прагнуть почути щось дуже посутнє, здатне підняти і просвітлити їхні душі.».

Про життя: «Любов, як і смерть, кардинально міняє усталений погляд на тьму речей. Тому з вдячністю мусимо нести свій хрест, як іпостась любові».

***

Дякуємо Вам, дорогий Григорію Миколайовичу, за приклад справжнього патріотизму і відповідальності перед майбутнім поколінням, за віру і правду, які стійко і незламно проповідуєте, за радість і надію, якими сповнені сторінки журналу.

Бажаємо Вам і Вашій родині Божого благословіння, міцного здоров’я, творчого натхнення, миру, радості і духовного затишку!