Світло спілкування

Електрона версія безкоштовного журналу "Світло спілкування"

Завантажити журнал "Світло Спілкування" №18

Дорогі наші читальники!

"Любов до Батьківщини – найперша чеснота

цивілізованої людини" Наполеон Бонапарт

Увіч фронтовою виявилася дорога до Вас. Була вона довгою і важкою; порою здавалося, що вже ніколи не зустрітися нам на сторінках журналу. Проте надмір милостивий Господь...

Ось лише над темою як слід не довелося попрацювати. Але яка нині може бути тема! В час, коли Батьківщина в небезпеці, коли її брутально шматують на частини внутрішні вороги, коли відморожена нечисть московською артилерією, їхніми ж "градами" й мінометами із землею наші міста і села рівняє, коли російський окупант цілиться в груди наших воїнів, коли гинуть мирні люди і страждають діти, лише одна думка може бути в кожної порядної людини: як захистити рідну землю, чим зарадити передовій, що зробити для перемоги...

Хтось, не витримавши цього цивілізаційного поглуму, добровільно взяв зброю в руки, хтось від військкоматівської повістки не відмовився, хтось волонтерством зайнявся, хтось власними коштами посильну лепту в святу справу пере

моги вніс, а хтось дитячою рукою старанно омріяне мирне небо малював і щирі, зворушливі слова підтримки невідомому, але такому близькому бійцеві писав...

"Дорогий солдате!

Я пишу тобі з Житомира. Я переживаю за всіх українських військових, котрі зараз на війні, бо мій тато теж там.

Нехай вас оминають ворожі кулі, Божа матір вас оберігає. Повертайтеся додому живими до своїх родин, які вас люблять.

Слава Україні!

Павлова Настя

м. Житомир,

школа №26,

6-В клас".

А село з такою мирною і навіть поетичною назвою 

Черемошне плакало. Вволю жіноцтво ридма наридалося, та й суворі чоловіки потайки скупі сльози із загрубілих облич змахували. Нібито й причини особливої не було. Просто вчергове збирали люди передачу для бійців АТО, село ж багато рекрутів на війну відправило. Несли, хто що міг: городину, консервацію, сало, м’ясо... Ет. Уже й доста харчів назбирали, але не поспішав народ по домівках розходитись, чималий гурт у центрі зібрався, про щось своє люд гомонів, останніми новинами ділився, коли це з-за рогу магазину ще одна процесія вихопилась. Нечисленна. Всього-на-всього невістка із свекрухою, вони великі торбехи на візок наричили, та ще півторарічний Назар збоку свою поклажу на "кравчучці" дубив. Той малюк усе ще на своїй мові із світом спілкувався і тепер здогадано за щось ганив обох баб (одній він внуком, а другій правнуком приходився). Таки щось не так, як він хотів складалося, тому й сварився, проте своєї поклажі не кидав, хай і сердито, але відчайдушно тягнув за собою багаж непомірний: дві великі свіжі капустини. Мо’ й для свого діда Василя Бурого, той під Маріуполем воював...

Ніколи і нікому нас не здолати.