Світло спілкування

Електрона версія безкоштовного журналу "Світло спілкування"

Завантажити журнал "Світло Спілкування" №25

Сердечно вітаємо Вас, дорогі читальники!

 

Песиміст скаржиться оптимісту:

От дідько, дні летять зі страшною

силою! Не встигнеш, озирнутися, як

місяць проминув...

Оптиміст: Отож! І знову – зарплата!

 

Якщо "оптиміст – погано інформований песиміст", то це зовсім не значить, що ми маємо обмежувати себе в новинах. Авжеж це й у принципі неможливо. Швидше за все мусимо виробити в собі своєрідний імунітет до неприємних звісток, спроможних спричинити сум’яття в наших душах. Але той бар’єр нізащо не може бути глухим муром до чужої біди, адже треноване до любові серце здатне вмістити в собі неймовірний огром світового болю і не надірватися від тієї нібито непідйомної ноші. Не випадково ж нам додає оптимізму саме здатність до подолання незгод, можливість погамування болю. Чужого, в тому числі. Як би парадоксально це не звучало, але оптимізм – далеко не індивідуальне, а тим паче сугубо особистісне поняття. Радше маємо вести мову про певний феномен, суть якого полягає в тому, що нібито індивідуальне напряму співвідноситься із соціальним, а то й безпосередньо залежить від нього. Не варто забувати, що навіть кінчені егоїсти, для яких весь світ – лише недосконалий додаток до власної персони, намагаються свій песимізм вихлюпнути на ближніх, інакше ми про нього ніколи і не довідалися б. А втім, та пуста порода хронічно не здатна до оптимізму, оскільки виключно внутрішні рефлексії живлять її зманіжене нутро.

Поміж тим, хочемо ми того чи ні, але все, що діється на землі, належить до прерогативи долі, тобто Всевишньої волі. Ось він, здавалося б, камінь спотикання: розчарування оптимістів і втіха песимістів. Однак дарма з того доконаного, в принципі, факту в паніку впадати, та й особливо тішитись не слід. Ми ж не бездумні маріонетки, яких на свій розсуд смикає той, кому лиш заманеться. Таки багато що залежить і від нашої не свавільної волі. І саме ця обставина має вселяти оптимізм у наші душі, спонукати до продуктивної дії та посилювати віру. Інакше ми неминуче поповнимо ряди професійних скигліїв з готовим набором зручних аргументів. Завжди маємо пам’ятати, що важкі й несприятливі обставини – непозбутні супутники маловірів.

Тому ми з оптимізмом дивимося в майбутнє та без зайвих нарікань і хнюпів ось уже упродовж довгих-довгих, а водночас і неймовірно коротких, практично миттєвих, п'ятнадцяти років працюємо над журналом, мужньо долаючи всі життєві негаразди. Попри усі важкі, а вірніше, непоправні втрати, ми вистояли. Найперше, в ім'я тих, хто уже відійшов за межу, але до останнього свого подиху залишався ревним прихильником цього дивного видання. Звісно ж, мова йде про Євгена Концевича – духовного батька журналу, і Сергія Черевка, першого редактора "Світла спілкування"...

Нам є заради кого жити і без утоми трудитися.

Снаги й оптимізму Вам, щоб стачило сил нести свій щоденний хрест – це й стане темою наступної нашої розмови.